Щодня, приходячи до школи, вона бачить ці життєрадісні допитливі оченята. Яка це радість відчувати їх посмішки! Спілкування з дітьми дає їй силу і радість життя. Її робота визначає всю її суть. Це зовсім інший вимір часу – навчальними роками, семестрами, уроками, перервами, - і так кожний рік… Всі ці роки – це роки пошуків, роздумів, відкриттів і розчарувань, що перевернули все її життя. Сьогодні, впевнено ступаючи по дорозі педагогічного пошуку, розуміє, що потрібно багато що зробити. Потрібно багато знати, треба освоювати нові програми, вивчати нову техніку, читати енциклопедії, довідники, - все те, що впливає на свідомість учня.

У цій різноманітності точок зору, позицій, підходів важливо вибрати потрібне для себе, зайняти власну позицію. І вона вчиться. Вчиться весь час і розуміє, що вчительська праця дуже цінна, клопітка, виснажлива. Але професія вчителя вічна, її ніхто не може змінити.

Тому й шукає сьогодні такі стежки до дитячих душ, що допомагають завоювати в них довіру, викликати цікавість, виховати найкращі людські риси. Старається дотримуватись таких правил:

залишати поганий настрій за порогом класу;

звертатись до дітей по імені;

створювати умови для пошуку і радості відкриттів;

не забувати похвалити учнів.

Вона – вчитель, й цим пишається. І дуже часто повторює слова:

«Якби всі добрі люди були розумними, а розумні люди – добрими, - світ був би кращим, ніж є насправді.»